Саврань - селище міського тилу, районний центр Одеської області (за 213 км на північ від м. Одеси). На півночі село омиває річка Південний Буг, яка є кордоном з смт Зазалля, на заході село межує з с. Осички, на сході з с. Вільшанка, на півдні із землями сіл Ковбасова поляна, Полянецьке.
Знаходиться Саврань на перехресті шляхів: із заходу на схід через село проходить автотраса Одеса - Балта, на південь пролягають дороги до сіл Неделкове, Гетьманівка, Бакша. Полянецьке, Ковбасова Поляна та інших, на північ - до смт Завалля. За 18 км від селища проходить автомагістраль Ленінград - Київ - Одеса. Відстань до найближчої залізничної станції Заплази - 39 км, до Балти - 52 км.
Загальна площа смт Саврань становить 2080 га.
Всього в смт Саврань, за даними на 1998 р., проживало 7721 чоловіків, з тому числі 3772 землекористувачі. Саврань розташована на Поділлі.
Так, Саврань прекрасне селище: на півночі омивається річкою Південний Буг, в яку впадає річка Савранка, а неподалік від гирла, біля траси, є “Острів кахання”, назва якого говорить сама за себе. На берегах Південного Бугу розкинулись мішані ліси, парки, сади, поля. На півдні селища тече річка Савранка, по обидва боки якої - присадибні ділянки мешканців Саврані.
Колись це селище мало статус містечка і було розкидане на піщаній низовині, що мала в багатьох місцях болота, мочарі - “бакаї”
Документальні свідчення не пояснюють походження назви поселення. Легенди які дійшли до нас, по-різному тлумачать етимологію слова “саврань”.
Професор Львівського державного університету, доктор історичних наук Я.Р.Дашкевич вважає, що Саврань, можливо, перекладається з тюрської як “така, що волочиться”. Але треба зазначити, що тюрське слово “сатрап” за ростовським словником є адекватне слову “сарбан”, що означає погонич верблюдів, Отож, можливо, що назва Саврань походить саме від цього слова, оскільки за історичними джерелами відомо, що на території південно-східного Поділля на початку XIУ ст. водились верблюди.
Багато таємниць несе в собі не тільки назва селища, а і його історія. Так, в центрі селища, на території автопарку, є залишки архітектурних споруд: чотири однакових паралельних приміщення з куполоподібною стелею (за легендою, це залишки турецьких стаєнь).
Деякі вчені вважають, що містечко Саврань існувало, можливо, ще в часи татарського панування. У другій половині XVI ст. великий князь литовський Ольгерд приєднав ці землі до Литви. Район між річкою Савранкою та Кодимою, починає заселятись українськими селянами з Поділля та жителями з Молдови із-за Дністра.
В цей період Саврань вперше і згадується як топонім в історичних документах, а саме у зв’язку з даруванням містечка Саврань великим князем литовським Вітовтом панам Кошиловичам.
Згодом, після смерті Вітовта, землі Брацлавського воєводства, до складу яких входила Савранщина, ще залишились у складі Великого Князівства Литовського, в той час як інша частина Поділля вже була приєднана до Польщі. У ХУ і ХУІ ст. володарями Саврані були князі Коротки та князі Козари, які були нащадками Кості Кошиловича.
В 1489 р. на річці Савранка відбулась знаменита битва війська Яна Альбрехта, сипа польського короля Казимира ІУ (1447 - 1492), з татарами.
А поселення Саврань згадується підчас великого походу 1583 р. низових козаків на чолі з родовитим поляком Самуїлом Зборовським у заборонену йому від турецького султана і польського короля державу - Молдавію.
Незабаром містечко Саврань з околицями перейшло у власність панів Замойовських. Замойовські - польський магнатський рід; вони посідали високі державні посади в Польщі та відігравали важливу роль в громадському житті України.
Після Любленської унії 1569 р., за якою Польща та Литва об’єднувались в одну державу Річ Посполиту, українські землі були захоплені польськими панами.
Одним з перших польських магнатів, які здобули великі земельні латифундії на Україні, був Станіслав Конецьпольський відомий військовий і політичний діяч, сандомирський воєвода, великий коронний гетьман.
Зростання земельних володінь Конецьпольського почалося з надання йому Савранського ґрунту, який належав до Брацлавського старости.
В 1634 р. він доручив французькому інжинеру-фортифікатору та картографу Гійому левассеру де Боплану побудувати фортецю Усть Саврань, або Новий Конецьпіль.
Велика заслуга Боплана і в тому, що він склав карту України середини ХУІІ ст., на якій позначено зокрема річки Буг і Савранка.
Ймовірно, ця фортеця була побудована на території сучасного смт Саврань, оскільки, як пише Боплан, вона була закладена в гирлі Савранки.
Отож, новий Конецьпіль, або Усть-Саврань, на карті позначено в гирлі річки Савранки, на місці сучасного смт. Саврань.
Укріплення Усть-Саврань було крайнім прикордонним польським поселенням з боку Очакова, тому неодноразово на протязі ХУІІ ст. зруйновувалось турками і татарами. Саме тому, мабуть, польський історик Балтський і вважав, що Саврань, як містечко, відоме тільки з ХУІІ ст.
Не обминула Савранщину і визвольна війна українського народу проти польської шляхти.
Територія сучасної Савранщини стала на деякий час ареною боротьби між трьома державами: Річчю Посполитою, Осьманською імперією та Московією. Річка Савранка була природним кордоном між Річчю Посполитою і Туреччиною, а регіон між річками Савранкою та Кодимою був саме там, через який кримські та ногайські орди здійснювали набіги на Україну.
В 1660 р. Україну було поділено на дві частини: Правобережна стала автономною частиною Польщі, Лівобережна залишилася під владою Москви. Отже, територія Саврапщини знову опинилася під владою Польщі.
В другій половині ХУІІ ст. землі в межиріччі Савранка та Кодими перейшли у власність польського магнатського роду Любомирських.
Саме в цей час на початку ХУІІІ ст., засновуються деякі села Савранського району. Про це свідчать і прізвища: Бойки, Гуцули, Слободяники.
Минали роки. Закінчувались пільги, вводилася панщина, збільшувалися повинності, встановлені інвентарями, і запроваджувалися нові.
Кульмінацією селянської боротьби 30-х років ХУІІ ст. став гайдамацький рух в 1734 р. - збройне повстання на Правобережній Україні. Саврань було одним із організаційних центрів гайдамацького руху.
З ХУІІІ ст. в ЦДІА у м. Києві зберігається “Метрическая книга церкви Саврани” Ольгопільського повіту Брацлавського воєводства (за 1776 - 1791рр.). -
В 1798 р. за указом імператора Павла І фельдмаршалу графу Салтикову Івану Петровичу було продано в довічне і спадкове користування володіння, а саме: Саврань, Станіславчик, Осички і т. д. На момент указу в містечку Саврань проживав 301 мешканець.
Незадовго до своєї смерті в 1805 р. граф продав свій Савранський маєток польській родині - князям Ржевуським.
У першій половині XIX ст. в Саврані проживав довгий час Вацлав Ржевуський. Він завів табуни арабських коней, заснував школу лірників-дідів, які співали українські пісні, складені місцевим поетом Тимком Падурою.
У Саврані Вацлав Ржевуський завів романтичний бедуїнсько-кочовий стиль життя з двірськими козаками й торбаністами.
Включившись у польське повстання 1830 - 1831 рр., В.Н. Ржевуський помер після битви з російським військом під Дашевом. Після повстання держава конфіскувала його маєток.
Саврань до розряду військових поселень була віднесена 1837 р., а в 1841 р. було складено план містечка Саврань.
У військових поселеннях поєднувалась військова муштра із сільським господарством. Усе життя селян було під владою начальства. За наказом начальства селяни одружувалися, без права обрати самому собі наречену. Навіть кількість дітей передбачало начальство. Життя військових селян було справжньою каторгою.
Одночасно з військовими поселеннями такі села, як Осички, Станіславчик, Саврань, Полянецьке належали Марії Потоцькій на основі “закладного права".
В маєтку Марії Потоцької з селянами поводились дуже жорстоке. Становище військових поселенців було важчим, ніж становище кріпаків. Адже вони мали забезпечувати війська харчами, постоєм, паливом.
За статистичними даними на 1845 р. в містечку Саврань був салотопний завод та базар через кожних два тижні.
Велике лихо спіткало мешканців містечка в 1846 р.: під час пожежі згоріло 36 єврейських будинків, синагога, молитовна школа.
При описі наслідків пожежі в документах згадується про існування євреїв у містечку Саврань. Точна дата появи євреїв в містечку Саврань невідома.
У 1849 р. в Саврані було влаштовано паромну переправу через р. Буг.
Після ліквідації військових поселень, що фактично сталося в 1865 р., Саврань з околицями перейшла у розпорядження Міністерства державного майна.
У 1870 р. в Савранській волості було розпочато повірочну люстрацію скарбового маєтку. За люстрацісю 1870 - 1872 рр. населення Саврані складалось з селян колишніх військових поселенців, міщан, купців, євреїв, землеробів і дворян, тобтго в Саврані було 525 дворів, в яких проживало 1324 душі обох статей.
У Саврані були єврейська та українська громади.
Єврейське населення проживало в центрі містечка і займалось, в основному, ремісництвом, шинкарством, торгівлею, а українське населення, яке мешкало на околицях містечка, займалося землеробством. Євреї були обмежені в природному праві вибирати вільно місце проживання.
У 1858 р. в Саврані була відкрита вільна аптека провізора Елькана Гроссмана.
У 1888 р. в Саврані було чотири водяних млини, свічковий завод, аптека, 13 лавок, поштова станція, волосне управління, православна церква, синагога, чотири єврейських молитовних будинки.
З 1746 р. по 1750 р. в Саврапі будувалась православне церква па честь Покрова Пресвятої Богородиці. З того часу жителі Саврані кожного року день Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня) відзначали як свято своєї церкви. Ця церква була деревиною. Проіснувала вона майже сто років.
У 1856 р. цю церкву розібрали. Розпочалося будівництво нової церкви. Храм цей був також освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці.
На кінець XIX ст. містечко мало потребу в брукуванні вулиць.
На початку XX ст. в Саврані були православна церква, синагога, три молитвиник школи та біля 60 лавок.
11а початку XX ст., саме в 1903 р. в Савранї працює приватна лікарня.
Ось такою була історія найзначнішого населеного пункту всієї округи - Саврані.