Вперше Саврань зустрічається в історичних джерелах, взв’язку з даруванням містечка Саврань великим князем литовським Витовтом панам Кошиловичам.
З кінця XIV ст. до 1569р. землі Савранщини у складі Східного Поділля входили до Великого князівства Литовського .
Литовський князь
Витовт Кейстутович
(1350-1430)
У 1569 р. між Великим князівством Литовським та Польшею при королеві Зигмунті ІІ Августі у м.Любліні було укладено унію, згідно якої дві держави об’єднались в одну – Річ Посполиту.
Польський король
Зигмунт ІІ Август
(1520-1572)
В результаті чого землі Савранщини увійшли до складу Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Король отримав необмежене право роздавати землі, чим широко скористались поляки.
Герб Брацлавського воєводства
На початку XVII ст.. землі Савранщини належали Замойським, але вони були малозаселені. Канцлерові і коронному гетьману Яну Замовському було доручено закріпитися на безлюдних пустках кордонів Подільського і Брацлавського воєводства. Щоб привабити селян на ці землі, засновувались «слободи» та становлювались «пільгові роки» протягом яких селяни не платили податків і не відробляли панщину.
Заступник канцлера короля
Тамош Замовський
(1594-1638)
Замовські – польський магнатний рід, вони посідали високі державні посади в Польщі та відігравали важливу роль в громадському житті України .
Найбільш відомі із них Ян Замойський - канцлер і коронний гетьман, прихильник короля Стефана Баторія, і його син Томаш
Замойський – воєвода подільський, київський, канцлер коронний. В 1619 році останній уклав угоду з козаками і брав участь у переговорах 1625р.
Герб Замойських
В кінці першої третини XVII ст. «Савранський грунт », який входив до Брацлавського староства було подаровано Станілаву Конецьпольському
Коронний гетьман
Станіслав Конецьпольський
(1592-1646)
Герб Конецпольських
Станіслав Конецьпольський – відомий військовий і політичний діяч, краківський каштелян, сандомирський воєвода, польний (з 1616р.), великий коронний гетьман (з 1632). він брав участь в облозі Смоленська (1611), поході на Москву (1612р), битвах із шведським військом у Тридцятилітній війні, у війні з Туреччиною. У Цецорській битві (1620р) потрапив у полон. В 1625,1630,1637-1638рр. очолював війська, що були послані для придушення селянсько-козацьких повстань на Україні.
В 1634р. Станіслав Конецьпольський доручив французькому інженеру – фортифікатору та картографу Гійому Левассеру де Боплану побудувати фортецю Усть - Саврань або Новий – Конецьполь.
Гійом Левассер де Боплан
(1600-1673)
Творець перших карт території України на основі інструментальних зйомок.
Він є автором відомого "Опису України"(1651)
Народився Г. Боплан, ймовірно, в м. Руані в 1600г. у дворянкою сім'ї. У 1630г. він залишив Францію і поступив на службу до польського короля. З кінця 1630г. по березень 1647г. Г. Боплан служив військовим інженером південно-східних воєводствах Речі Посполита. У той час українські землі входили до складу польських воєводств. Він керував фортифікаційними роботами на західних і центральних землях України, брав участь в створенні поселень в малонаселеній степовій зоні. У 1647г. Г. Боплан покинув службу і повернувся в Францію.
Укріплення Усть-Саврань було крайнім прикордонним польським поселенням з боку Очакова, тому неодноразово на протязі XVIIст. зруйновувалось турками і татарами
Фрагмент карти Г. Боплан.
Фортеця Новий Конецьполь
В другій половині XVII ст. землі в межиріччі Савранщини та Кодими, де знаходиться сучасна авранська селищна рада перейшли у власність польського магнатного роду Любомирських
Князь Єжи Павло Олександр Любомирський
Народився: біля 1669
Помер: 14 листопада 1735
Варшава
Національність: поляк
Титул: воєвода Сандомирський
Конфесія : католицизм
Батько: Олександр Любомирський
Матір: Катерина Ганна Сапєга
Рід: Любомирські
Дружина : Іоанна Кароліна фон
Страугаузен Тереза Анела з Мішковських
Діти:Анна Кароліна Станіслав Йозеф
Герб Любомирських
В 1793 р. після того як Правобережжя України була приєднана до Росії. Російський уряд купив землі до складу яких входили і сучасні землі авранщини у князя Олександра Любомирського. А в 1798р. за указом російського царя Павла І більша частина Савранщини була подарована генералу-фельдмаршалу І.П.Салтикову.
Граф Іван Петрович Салтиков (1730-1805), син Генерал-фельдмаршала Графа Петра Семеновича Салтикова, народився в 1730 році; навчався у будинку свого батька; спочатку служив в гвардії(з 1745 р.), потім при Найвищому Дворі. У званні Камер-юнкера, і (1760 р.) випущений в армію Бригадиром. Він брав участь в знаменитих подвигах Росіян проти Пруссаків; за проявлену хоробрість отримав звання Генерал-майора(1761 р.); отримав від Імператора Петра III орден Св. Ганни(1762) і, після декількох місяців, Олександрівську стрічку в день коронації Імператриці Катерини II. Коли ж на престол вступив імператор Павло І, Іван Петровича зразу ж було призначено шерифом Кірасірського полку, інспектором кавалерії та Київським губернатором.
15 грудня йому був пожалуваний чин генерал-фельдмаршала. а через рік, наприкінці 1797р, імператор Павло І перевів його губернатором у Москву. В 1798р. І.П.Салтикову було подаровано землі на Савранщині. Незадовго до своєї смерті в 1805р. граф продав свій Савранський маєток польській родині – князям Ржевуським.
Вацлав Ржевуський
(1785-1831)
«Чудовий авантюрист по Аравії»,
який отримав там титул еміра- «Емір
Золота Борода» . він завів табуни
арабських коней, заснував школу лірників
-дідіів, які співали українські пісні, складені
місцевим поетом Тимком Падурою.
У Саврані Вацлав Ржевуський завів романтичний бедуїнською-кочовий стиль життя з двірськими козаками й торбаністами. В.Ржевуський став героєм народної пісні «Ревуха». він зміцнив казакофільсько-балагульську моду серед шляхетської молоді. А мета всього цього-завоювати симпатії українців для заколоту, який задумали поляки в 1830р.
Включившись у польське повстання 1830-1831рр., В.Ржевуський помер після битви з російським військом під Дашевом.
Саврань до розряду військових поселень була віднесена 13 березня 1837р., а в 1841р. було складено план містечка Саврань.
У військових поселеннях поєднувась військова муштра із сільським господарством. усе життя селянина було під владою начальства і регулювалось суворими приписами.
Життя військових селян було справжньою каторгою.
На Савранщині були розташовані підрозділи уланського полку, штаб якого містився в Умані.
На основі «закладеного права» одночасно з військовими поселеннями Саврань та деякі села належали Марії Потоцькій та її чоловікові Графу Станіславу Потоцькому.
Граф Станіслав Потоцький
За роки існування військового поселення було споруджено 5 цегляних казарм, 6 будинків для офіцкрів, 2 стайні, камяні лазарети, 2 майстерні полкового ділового двору, обозовий сарай, гауптвахту, манеж, склади для боєприпасів та продовольства, пороховий погріб за містечком, кузню, 2 цейхгауза, 2 водяних млини.
Після ліквідації військових поселень, що фактично сталося в 1865р., Саврань з околицями перейшла у розпорядження міністерства державного майна.
У 1775р. в Саврані, в самому містечку, було 37 дворів, а на передмісті 84.
Відомо також, що в 1858р. у Саврані проживало близько 2000 жителів.
На 1889р. в містечку був уже 4371 жителів.
На кінець ХІХ ст. в містечку вулиці були вкриті бруківкою за рахунок Савранського коробкового збору.
На початку ХХст. в Саврані були православна церква, синагога, три молитовних школи та біля 60лавок , також в 1903р. в Саврані працювала приватна лікарня. В Саврані працювала маслобійня, продукція якої йшла на експорт.
Ось такою була історія найзначнішого населеного пункту всієї округи – Саврані.