Усвідомити, що психіка похитнулася, і вказати на це самому собі буває доволі складно. Та все ж ми помічаємо власну розгубленість чи бажання кричати й трощити все навколо через якусь дрібницю. Ми розуміємо, що щось не так, бо ми — дорослі.
Тепер уявіть дитину, яка отримує той самий спектр емоцій, але не розуміє, що це і що з цим робити. Вона нервує, дратується, погано спить, втрачає апетит, а батьки нерідко списують це на чергову вікову кризу або невиспаність. Та зволікати не варто.

У цьому дописі говоримо про те, як знайти цю тонку межу