Провів сьогодні чергове засідання Ставки. Передусім розглянули бойову ситуацію. Те, що вдається, – на основних напрямках, на тяжких напрямках. Таких, як Бахмут і Авдіївка, Донеччина загалом, таких, як Кремінна і Луганщина загалом.
Розглянули на Ставці і те, що тільки має вдатися. Те, над чим працюємо.
Ми зараз – на такому етапі війни, коли важливо і нашому суспільству, і партнерам не втрачати відчуття шляху, яким маємо пройти. Саме шляху. Шляху, який попереду.
Порівняно з минулим роком у багатьох місцях зараз тихіше. Але це не означає, що можна десь там ігнорувати війну чи бути менш сконцентрованими на допомозі державі.
Нам вдалося зробити багато разом з партнерами для захисту людей, України, всієї Європи. Але це не означає, що зараз – час спочивати на лаврах.
Шлях – попереду. Рух – попереду. Те, для чого ми потребуємо не меншої єдності, ніж раніше. Не меншої зосередженості, ніж раніше.
Так само, як і раніше, наші позиції на фронті, всі наші воїни на позиціях – мають підтримуватися українськими позиціями політично та інформаційно, силою зброї та силою нашою суспільного єднання, нашою внутрішньою стійкістю та міцністю зав’язків України зі світом.
І це те, що є завданням як держави, так і всіх у державі, як України, так і всіх у світі, хто цінує вільне життя й міжнародний порядок, заснований на правилах.
Це нерозумно – просто пасивно сподіватися, що перемогу принесе хтось інший, той, хто зараз в окопах, хто зараз у штурмах. Це спільне завдання. Перемога здобувається усіма.
Тими, хто за неї б’ється, і тими, хто дає зброю. Тими, хто скорочує можливості держави-терориста, і тими, хто збільшує можливості України.
Так само, як у складі Ставки кожен відповідає за свою частину оборони держави, на шляху до перемоги кожному і кожній варто розуміти: а що є вашими кроками до перемоги? Та чи на весь шлях вистачає цих кроків
